Імовірно, що терени Борині були заселені уже в ХІ ст. Перше поселення розташовувалось на річці Боринька при впадінні її до р Стрий де проходив стародавній торговий шлях – «Руська путь» Житлова забудова сформувалася вздовж річки Бориньки, лівої притоки річки Стрий.

Планування поселення є типовим для Бойківщини, де селянські двори розташовані рядами вздовж вулиці та річки, а парцелі довгими смугами тягнуться на схили гір по обидві сторонни вулиці. Мешканці тут займалися рільництвом та випасом худоби. Перша письмова згадка про село, яке належало до Королівських маєтків, відноситься до 1552р. У люстрації за 1565 р. площа сільськогосподарських угідь становила 19,25 ланів, а в 1648 р збільшилась до 30 ланів, що становило 750га.

У подальших роках село розвивалося нерівномірно. Наступали періоди, коли частина селян з різних причин залишала свої маєтки і село залишалося певний час спустошеним. А потім знову відбудовувалось. Наприклад у 1692 р тут числилось лише 30 дворів, які були заселеними, а значна кількість пустувала . У 1711 р внаслідок епідемії та пожежі Бориня була цілковито знищена .

Відродження села відбувалося після 1772р, коли Бориня, як і вся Галичина, увійшла до складу Австро-Угорщини. Але активний економічний розвиток села, було закладено в другій половині ХІХ ст., після виходу в Австроугорській державі в 1866р., закону, згідно якого, села могли передаватись в приватну власність - барон Йоган Лібіг в 1868р., став власником містечка Бориня та 19 навколишніх сіл.

Барон Йоган Лібіг (батько) (1803-1870рр) Німецького походження. Народився і проживав в Ліберцях (Чехія). Титул барона отримав в 1866р. Найбагатша людина Європи свого часу. Барон Лібіг володів виробництвами. Тільки в Ліберцях на фабриці у нього працювало понад 3000осіб. - «Текстильний барон» Володів крамницями у Відні, Празі, Парижі та інших містах Європи... Мав трьох синів: Йоган, Генріх і Теодор. Перед смертю Барон Лібіг заповів синам обєднати все майно у спілку (кооперативу), що вони і зробили, створивши фірму «Лібіг і компанія» і розпочали спільно управляти та розвивати родинний бізнес.

Барон Йоган Лібіг (син) перехав на постійне проживання до Борині. Проживав в приміщенні, де зараз знаходиться Боринська інфекційна лікарня. Похоронений з дружиною на римо-католицькому кладовищі в смт.Бориня

Боринський ключ, який належав фірмі «Лібіг і компанія», називався "Verwalterja", охоплював 19 фільварків. В Борині Йогану Лібігу належала половина земель села - 1352 га лісу, 141 га орної землі, 88 га лук та пасовищ та 14 га інших угідь.

В цей час в Європі вже десятки років активно розвивався кооперативний рух. Саме цю форму господарювання було започатковано Бароном Лібігом, як власником, на теренах Боринського ключа. Незабаром активна діяльність власника дала результати.

Перш за все до Борині, були залучені німецькі колоністи, які заклали у північно західній частині села, окрему колонію. Вони звільнялись від податків на 10 років і на початках мали грошову та матеріальну допомогу від держави. Завданнями колоністів було впровадження в горах новітніх на цей час технологій в землеробстві, тваринництві, організації малих виробництв, інш.

Землі активно освоювались під сільськогосподарські угіддя. Уже в той час 24 % усіх земель були перетворені на ріллю і стільки було ж під луками та пасовищами. (На початку ХХ ст, територія Борині збільшилась приблизно на 500 га за рахунок присілка Розтоки). Через 40 років орних земель було уже 36 %. На 1930рік частка орних земель становила 41%.

В Борині вирощували жито, овес, пшеницю /полбу – первородне зерно, яке росте на кислих та бідних грунтах - вартість якого була і є на сьогоднішній день в 4-5 разів вищою від звичайного зерна пшениці, завдяки своїм унікальним властивостям для здоровя людини), продаючи цю продукцію до рівниних районів Галичини. Вирощували також льон. В Борині було зареєстровано 150!!! ткацьких цехів, що сплачували податки і. які виробляли полотно і для своїх потреб і для продажу.

В селі працювали сироварня, 3 млини, пекарня, олійниця, кооперативні крамниці, тартаки. Невеликий забійний та ковбасний цех. З роповідей старожилів – в селі бичків здавали вагою 1200-1500кг. В Борині проводились великі ярмарки з продажу тварин.

В тому часі активну участь реформувані громади, приймала також вся еліта, як Борині, так і навколишніх сіл в т.ч. духовенство, котре займалося „витвережуванням” селян. Під маркою руху тверезості почалася перша спроба зреформувати сільські громади. Цей процес супроводжувався читанням книжок і газет, заснуванням хорів, розвитком тваринництва, землеробства, бджільництва, інш. Йшлося не просто про особисту відмову від горілки, а й про заборону найматися на роботу до євреїв, про санкції щодо тих, хто продовжує ходити до корчми, про зміну цілого стилю життя, де тверезість поєднувалася із працьовитістю, самоосвітою, „очищенням” селян. Поблизу церкви мав бути громадський дім і школа, біля хат – фруктові садки і пасіки, замість верб при дорогах, на пустирях – фруктові дерева. Першочерговою ціллю руху була реформа особистості, прищеплення нових, „капіталістичних” цінностей, про капітал, що може приносити прибуток, про працю, ефективність котрої теж вимірюється грішми, і про самі гроші як мірило успіху. В 1884 р у Борині побудували першу однокласну школу.

Рух був досить результативним – нові цінності були засвоєні, принаймні, тією частиною селян, яка брала участь у різноманітних зборах і організаціях. Вже на кінець ХІХ ст. в кожному селі "Verwalterja", працювали обслуговуючі кооперативи. Було створено об’єднання під назвою «Союз кооперативів», яке відповідало за упаковку та реалізацію виробленої продукції. У членів кооперативів закуповувалась не тільки вирощена ними сировина для переробки, але і продукція, яку вони виробляли в домашніх умовах, а це масло, сметана, бринза, будз, яйця, мед, інш. Пасіка барона Лібіга в Борині нараховувала 300 бджолосімей. Продукція, вироблена в Борині, відправлялась в крамниці Парижа, Відня, Праги, а також по всій Галичині.

Лібіг вперше започаткував структуру лісництва, надлісництва, обєднання надлісництв (в м.Самборі). В Борині започаткував лісову школу, пожежну охорону для гасіння лісових пожеж. Залучив до роботи в цій сфері багато фахівців. Це структурування і по сьогоднішній день використовують лісгоспи, їх об’єднання. В Борині ним побудована канатно-підвісна дорога до ст..Н.Яблунька, вузькоколійка, яка використовувалась, як для лісоперевозок так і для туризму,

Завдяки його зусиллям та фінансуванню в селі збудовано приміщення для сільського уряду, надлісництва, лісництва, приміщення теперішньої школи, сироварні, приміщення хлібопекарні, де на дровах випікався унікальний бездріжджовий хліб з борошна грубого помелу (жито, полба).

Значну частину коштів було вкладено ним при будівництві римо-католицької церкви для колоністів на початку села ( В 1877р. розпочали будувати, а в 1879 року його освятили під титулом св. Роха), а також при будівництві в 1912р камяниці - греко-католицької церкви в центрі села для української громади, якою опікувався о.Григорій Мороз.

Відчутних успіхів було досягнуто у сфері зеленого туризму. В Борині бароном Лібігом було збудовано декілька туристичних віл та залучено кошти інших власників для розвитку туризму та будівництва віл, закладено парк, згодом в якому були розбиті доріжки, збудовано альтанки, фонтан. В парку гуляли дикі кози, жили приручені сови. Була збудована конюшня, де утримували коней, зберігали брички, сідла для верхової їзди – це все для послуг туристів.

Якщо на сьогоднішній день візитною карткою Швейцарського села є церква, будинок сільського уряду та сироварня, то в часі господарювання барона Лібіга в Борині ситуація була значно кращою. Туристам було, що показати. І церкви і сироварня і ткацькі цехи, відпочинок в парку, походи, їзда верхи на конях, бричках, вузькоколійках, відпочинок біля річки, інш. Хоча ліс і вирубувався, але проводились реальні насадження. З розповідей старожилів: «В лісі була така чистота, що пани, які відпочивали, ходили туди босяком…».

Якщо на сьогоднішній день Турківщина в цілому може прийняти 400-500 відпочиваючих на добу, то в 30х роках тільки село Розлуч одночасно могло прийняти 2 500 відпочивальників. Сянки – 1 500осіб. Ще десяток населиних пунктів повіту могли прийняти по 150-200 туристів. Величезне значення для цього мало будівництво фірмою «Лібіг і компанія» залізниці Самбір-Сянки в 1905р.. В тому часі, коли Галицький сейм приймав рішення та виділяв 2/3 бюджетних коштів на те, щоби організувати відправку деревини, пиломатеріалів та іншої продукції з Карпат до Європи, барон Лібіг залучав кошти через акції і організовував будівництва вищезгаданої залізниці, вузькоколійок. Фірма «Лібіг і компанія» в Чехії мала свої виробництва в т.ч. виробництво залізничних колій, вагонів, вузькоколійок.

Населення в селі зростало. За даними перепису 1869 р у селі проживало 1223 особи і налічувалось 199 дворів. Через тридцять років населення зросло до 1754 осіб, а кількість дворів становила 290. За переписом 1931р в Борині нараховувалось 390 дворів і проживало 2276 мешканців. Це набільша кількість жителів за всю історію села і безперечно повязано це з тим, що в селі відбувася економічний розвиток..

В центральній частині Борині відбувалось ущільнення забудови та подрібнення парцелей. Із 3 643га земель села, 1744 га належали фільваркові; 84 га – церкві; 71 га – громаді і 1 744 га були у приватній власності селян. Громадських та приватних земель було замало, щоб забезпечити належний життєвий рівень селян за такої кількості мешканців. На одного жителя в середньому припадало 0,7 га На такій кількості землі в умовах конкуренції ефективно вести сільське господарство було вкрай важко.

Відчувався дефіцит земель і тому відбувалася незначна міграція сільського населення у міста, а також еміграція до США, Канади та країн західної і північної Європи. У 1938 р 38 селян із Борині завербувались на роботу до Латвїі.

В 1930році фірма «Лібіг і компанія» продала всі свої активи на теренах Турківщини, фірмі «Годуля», яка була створена в Сілезії в 1922році., а це 35 000га землі в т.ч. і лісових угідь, всю інфраструктуру (туристичні віли, виробництва, вузькоколійки, інш).

З приходом в гори радянської влади в 1939році, було порушено основний принцип сталого розвитку – це передача інформації від попередніх поколінь до наступних, як це відбувається в Європі на протязі століть. Зате відбулось насадження горянам комуністичної ідеології та неефективних методів господарювання в гірських селах в т.ч. в Борині.

Цей період завершився в 1990р. Вже більше 20 років відбувається «затяжний» перехідний період, період руйнації, нерозуміння, як рухатись далі? Зате рухаємось до так званої «точки неповернення». На всіх рівнях займаємось політиканством, бо політика в чистому вигляді повинна обслуговувати економічний розвиток.

Для того, щоби на Турківщині відновився принцип сталого розвитку, потрібно вивчите своє минуле, розробити стратегію та інвестиційні проекти, програми по залученню інвесторів з метою відродженню методів господарювання, в т.ч. виробництв, які працювали в селах повіту до 1939року. Відродження мережі обслуговуючих кооперативів – це завдання номер один в цьому процесі. Саме кооперативи повинні стати бізнес-партнерами для інвесторів.

Відродження сироварень, пекарень, невеликих забійних та ковбасних цехів, кооперативних крамниць, дасть нам дешевшу і якіснішу продукцію, а вирощена в Карпатах органічна наша автентична продукція – це і є наша додана вартість при її продажу.

Богдан Комарницький, депутат Турківської районної ради, голова СОК «Вулкан», смт.Бориня,