Туристичний притулок.Сянки 1937 р

Цього року виповнюється 240 років від часу, коли 1772 р. галицькі землі внаслідок поділу Польської держави приєднали до Австро-Угорської імперії.

Якщо розкрити будь-який підручник з історії – і там можна прочитати, що Галичина в Австро-Угорській імперії була найвідсталішим краєм, де майже не було промисловості, сільське господарство – низькопродуктивне та неконкурентоспроможне, народ – бідний, пригноблений і переважно неграмотний. Якщо з точки зору тодішньої ідеології така концепція подання інформації була виправданою - потрібно ж було показати, що тільки радянська влада принесла на західноукраїнські землі “культуру”, “свободу” та “соціальну справедливість”.

Готель.Сянки 1936 р

Із входженням Галичини до складу Австро-Угорщини однією з основних цілей тодішнього владного режиму було покращення економічного та соціального розвитку цієї провінції, яка й справді перебувала в украй занедбаному стані.

Щоб підняти рівень сільськогосподарського виробництва, австрійський уряд сприяв поселенню на галицьких землях в т.ч. й на Турківщині, німецьких, австрійських і чеських колоністів, від яких місцеве населення переймало найновіші на той час аграрні технології, а також освоювало прийоми вирощування, переробки та застосування нових сільськогосподарських культур, таких як конюшина, люцерна, тютюн, цикорій тощо. Починаючи з кінця XVIII ст., основною харчовою культурою галицького села стала картопля.

Пансіонат.Сянки 1936 р

Запроваджували реформи й у соціально-побутовій сфері – засновували нові шпиталі та лікарні, збільшувалася кількість лікарів.

У цьому контексті необхідно дещо більше зупинитися на постаті самого цісаря Франца Йосифа. Період його правління (1848-1916) історики одностайно називають “золотою ерою” Австро-Угорщини. Попри всі інтриги з боку польської спільноти, галицькі українці мали своїх депутатів у австрійському парламенті.

Цісар був симпатиком українців, адже цілком обґрунтовано вважав їх лояльнішими до Габсбургів, аніж тих же поляків чи угорців. 1848 р. він видав декрет про створення у Львівському університеті кафедри української мови та літератури.

Інтер'єр готелю.Сянки 1930 р

Особливі сентименти мав цісар до Карпат і, зокрема, до Гуцульщини та Бойківщини до їх мешканців, яких називав не інакше, як “тірольцями Сходу”. Серед особистої охорони імператора було чимало вихідців із цього краю. Франц Йосиф особисто сприяв інвестиціям у розвиток Галицьких Карпат. Це стало запорукою швидких темпів розвитку туризму та курортно-оздоровчої інфраструктури краю. На Стрийщині, Сколівщині, Дрогобиччині та Турківщині найбільшими інвесторами в галузі карпатського туризму були фірми “Газоліна” та “Годуля”. Розпочали серйозні дослідження лікувальних властивостей карпатських мінеральних вод і спорудження на їх базі здравниць – у Лімні (1881 р.), Солянуватці (1904 р.), Сприні (1911 р.), Розлучі (1912 р.), Івашківцях (1906 р.) та багатьох інших місцевостях.

Між 1870 і 1914 рр. збудували більшість із нині діючих залізничних колій, що поєднують Львів не лише з містами області (Самбір, Турка, Стрий, Трускавець, Хирів), а й із віддаленими гірськими селами (Старява, Сянки, Ужок, Лавочне). 1882-го в Карпатах розпочали інтенсивне будівництво вузькоколійних залізничних колій. Пізніше мережа цих доріг зростала у 20-30-х роках минулого століття, вже після падіння Австро-Угорщини. Лісогосподарникам радянської доби цей “пережиток капіталізму” чомусь дуже муляв очі, тому до кінця 1960-х років на теренах Львівщини майже всі їх демонтували. А даремно! У польських Бескидах ці колії з успіхом використовують для туристських мандрівок, що на нині є чи не найбільшою атракцією “Бєщадського парку народового”.

Притулок.Сянки 1930 р

Аналіз доступних архівних першоджерел дає можливість виділити два основні періоди історії розвитку туристської інфраструктури на Турківщині. :

І період – австрійський: початок і становлення (ІІ пол. XIXст. – 1914рр.);

ІІ період – польський: розвиток у міжвоєнний період (1918–1939рр.)

У 1929 році виник Дрогобицький відділ ПТТ. А в 1932 р. У Турці було організовано філію Дрогобицького ПТТ, який взяв на себе розвиток туризму у Підкарпатті і на Турківщині. Вже в перші роки (1930-1931рр.) біля підніжжя г. Пікуй (1408 м.) були закладені перші туристичні притулки Львівщини.

У 1934 р. В Турці засновано філію Львівського Карпатського Лещатарського клубу (КЛК), побудовано малий трамплін, створено секцію санного спорту. Розлуч стає одним з центрів туризму і лещатарства Львівщини.

У 1937 р. під керівництвом повітового старости Вагнера був розроблений своєрідний генплан розвитку Розлуча і видано технічне завдання на аналогічний для Сянока.

Покої Строїнських .Сянки 1920 р

У ці ж роки була розроблена чотириступенева класифікація туристичної рекреаційної цінності повіту. До першої групи зараховано Розлуч і Сянки до другої – Турку, Бориню, Верхню Соколівку, до третьої – Комарники і Явору, до четвертої – Івашківці, Верхнє Висоцьке та Ільник.

За Другої Речі Посполитої Розлуч досить швидко розвивається як відпочинково-санаторний центр. В середині 30-х років XXст. у Розлучі функціонувало 14 пансіонатів на 400 осіб, 25 вілл і 20 селянських будинків, гірська лещатарська база на 200 та табір юнацький на 100 місць. Село одноразово могло прийняти 2000-2500 відпочиваючих, а за рік – до 30 000. При сільській гміні працювала відпочинкова комісія, яка займалась проблемами приїжджих. До послуг відпочиваючих були впорядковані лижні і сані траси. Організовувалися полювання на диких звірів, екскурсії до витоку р. Дністер, по екзотичних селах, сходження на гори Пікуй та Галич і т.д.

Пансіонат "ADRIA".Розлуч 1930 р

13 липня 1933 року відновлено рух спеціальних поїздів Львів-Сянки для забезпечення доїзду відпочиваючих в Карпати (Львів-Самбір, 1903 р.; Самбір-Сянки, 1905 р.; Сянки-Ужгород, 1905 р.), а через 6 років поширився кемпінгів туризм (у вагонах) на 3-10 днів з довготривалими зупинками в Ясениці Замковій, Розлучі, Соколівці, Сянках

Перший поїзд із Самбора до Сянок прибув 24 серпня 1905 року, а через кілька місяців – із Ужгорода. Перед війною Сянки стають другим лещатарським центром Карпат після Славська. Саме тут було відзнаковано першу трасу Львівщини в 1913 році: Сянки – Пікуй, через села Сколівщини до Розлуча, а звідти на Турку до Сянок.

Басейн.Розлуч 1930-39 рр

Надалі Сянки розвиваються як туристично-відпочивальний центр. В 1937 році тут одночасно відпочивало 1,5 тис. осіб. 16 березня 1936 року відкривається найкраща лещатарська база Польщі на 150 місць, функціонує 6 пансіонатів на 460 місць, 10 дачних будинків на 800 місць та 13 селянських хат на 120 осіб. До послуг відпочиваючих були малий трамплін, санні траси, тенісні корти тощо. Постійно для любителів мандрівки організовувались походи на гори Пікуй, Кінчук, Галич.

Поряд з Сянками лещатарський район охоплював Соколіки Верхні, Либохору, Гусне. Найважливішими лещатарськими шляхами були: Сянки-Пікуй-Климець-Славське-Чорна Ріка та Орів-Манмансталь-Розлуч-Турка-Сянки. Головним лещатарським центром в Львівських Карпатах було Славське, де перший лещатарський дім з’явився ще у 1912 році. Завдяки діяльності С.Щасному та його зятя, львіського юриста, в с.Комарниках, почав активно розвиватись сільський туризм. На своїй віллі С.Щасний міг одночасно приймати 25-30 відпочиваючих. Окрім цього в навколишніх приватних будиночках мали змогу розміститись ще 70-80 бажаючихз відпочити. Підприємець С.Щасний в своїй господарці мав водяний млин, тартак, велику пасіку, гуцульських коней, румунських овець. Напевно, що вся тодішня еліта Польщі відвідала в ці роки Комарники (до 1939р).

Після 1939р. припинили своє існування майже всі туристичні споруди .

Розвідка опрацьована Богданом Комарницьким.

Фото turka.at.ua