Так каже бельгiєць, який вiдкрив єдину в нашiй країнi козячу ферму, де роблять унiкальнi сири за давнiми французькими технологiями.

...Хтось дивується цьому п'ятдесятитрьохрiчному чоловiку. Тодi як нашi люди покидають рiднi села i стають заробiтчанами у чужих країнах, вiн приїхав до нас з Європи та каже: "Українцi мають все, аби стати багатими!" У його фермерський проект тут нiхто не вiрив. Бернар Вiллем починав з нуля. Купував у бабусь кiз, будував для них хлiви. А сьогоднi - по чотирьох роках невтомної працi - у Бернара уже 600 тварин, вiн займається їх селекцiєю, а також виготовляє унiкальнi сири з козячого молока.

...Пiд'їжджаємо до Дмитровичiв Мостиського району, що на Львiвщинi. Звичайне українське село -- малолюдне, зi скромними хатинами. Саме тут й вiдкрив свою ферму Бернар Вiллем.

— Заходьте, заходьте, — запрошує українською з французьким акцентом господар.

Невеликий охайний город, цех з виробництва сиру, кiлька примiщень, де тримають кiз. Усе блищить чистотою. Одразу й не скажеш, що чотири роки тому тут ще нiчого не було.

— Онде стояв старий колгоспний корiвник, усе треба було вiдремонтувати, перепланувати, вiдбудувати. Iнженерiв я не наймав - усе робив самотужки,— показує Бернар на примiщення, яке нинi стало комфортним житлом для тварин. — Люди, якi сюди приїжджають, часто питають мене, чому став фермером саме в Українi? Менi дивно чути такi запитання. А ще бiльше дивно, що тут так мало фермерiв та гарних фермерських господарств. А знаєте, як жартує мiй бельгiйський знайомий про Україну? Вiн каже: "У цю землю, хоч грошi сади i збирай урожай".

Фермер пригадує: коли вперше приїхав сюди зi своїми партнерами, 1999-го, то одразу ж подумав, що тут живуть багатi люди. "Вам не доводиться чекати, поки у бочках привезуть тваринам воду чи доставлять сiно, бо ви маєте все - лiси, поля, джерела, - каже вiн. - Тiльки ледачий не стане фермером".

Ще одна дивна рiч, яку згодом зауважив бельгiєць: в Українi кiз нiхто не розводить. Хоч це типово українська тварина, вона невибаглива , дає цiлюще молоко з унiкальними смаковими властивостями. Та й добрий козячий сир нацiонального виробництва придбати Бернар не мiг нiде.

—З цих спостережень i почалася чотири роки тому моя ферма. Коли розповiдав мiсцевим, що хочу створити тут козяче господарство, нiхто не вiрив у цю затiю, — каже Бернар. —Та я вiд iдеї не вiдмовився. Ми з дружиною-українкою почали шукати кiз. У бабусь питали, чи не продадуть, оголошення розклеювали. Так придбали близько 150 тварин з трьох областей - Львiвської, Тернопiльської, Iвано-Франкiвської. А тодi я купив елiтного цапа та взявся за селекцiю. Тепер уже маю своїх кiз. Хочемо вивести тут породу, близьку до французької Зааненської, але щоб вона була адаптована до мiсцевих умов.

"Матюки в нас пiд забороною"

...Заходимо до просторого примiщення, де як каже фермер, "живуть" його кози. Тут -- затишно, чисто. I, цiкава рiч, немає неприємного запаху.

Справа - такий собi "мiсточок", до якого з обох бокiв ведуть сходи. Кози, яких тут нiхто не ганяє, самi спокiйно та слухняно пiднiмаються на цей майданчик. Тут їх доять з допомогою ручного доїльного апарата. Доярки час вiд часу дають тваринам злакову сумiш, добре оглядають вим'я. Пiд "мiстком" стоять бiдони, до яких i стiкає свiженьке молоко. Не минуло й двох годин, як усiх кiз уже подоїли. Обслуговує ферму сьогоднi п'ятнадцять мiсцевих селян.

— Сьогоднi на фермi у Дмитровичах близько шестисот кiз. За один раз тут надоюють 400 лiтрiв молока. "Доїмо кiз двiчi на добу, — каже Бернар. — Так що середнiй денний надiй - 800 лiтрiв. Свiженьке молоко з бiдонiв одразу ж переливають в спецiальну камеру, де його двiчi фiльтрують. Там - холодний температурний режим.

...На годиннику -- десята ранку. На фермi лунає дзвiнок -- так пастух скликає кiз на "прогулянку". Тварини розумiють цей сигнал i самi виходять пастись. Нiхто не вiдбивається вiд гурту. Пасуться кози до шостої години вечора.

До речi, кiз тут не пiдгодовують нiякими хiмiчними домiшками. Лише природнi корми: свiжа трава, сiно, вода, злаки. Тож, молоко, яке вони дають, -- натуральне й напрочуд смачне, без будь-якого неприємного запаху. За цим цiлющим напоєм до ферми Вiллемiв чи не щодня приходять люди - купити ще тепле молоко.

Поки кози пасуться, господар проводить нас до сусiднього примiщення. Це простора стайня для кiтних самок та тих, якi щойно окотилися. Тут є спецiальна лампа, яка пiдiгрiває повiтря, аби козенятам i їхнiм мамам не було холодно.

— На фермi у нас нiхто не галасує, не кричить, — каже, трохи притишуючи голос, Бернар. — Мене неприємно вражає, коли українськi господарi "спiлкуються" з тваринами матюками. Це неприпустимо.

У правила поведiнки на нашiй фермi входить заборона на сварки та лайку. Бо для тварин дуже важлива здорова атмосфера, тодi вони добре почуваються. Також ми розмовляємо з нашими козами, гладимо їх - вони вiдчувають увагу та любов. Це дуже розумнi тварини".

Такий догляд, кажуть на фермi, не примха господаря - тварини слухнянi, не боязкi та, що дуже важливо, вкрай рiдко хворiють. Лише раз на рiк їх оглядає ветеринар.

Сир для гурманiв

—Ходiмо ще сюди, — запрошує Бернар до сусiднього примiщення, — Тут ви побачите, як народжуються на українськiй фермi французькi сири". Заходимо на мiнi-сирзавод. Тут за годину виробляють близько 100 одиниць сирної продукцiї.

Проходимо коридором. У залi, куди саме принесли сьогоднiшнє молоко, воно проходить третю фiльтрацiю. I якщо ви подумали, що мiнi-сирзавод тут оснащений якоюсь неймовiрною технiкою, то помилились.

Як i належить за французькими традицiями сироварiння, цей продукт готують максимально природно. Спершу молоко процiджують вручну крiзь сiтчасту тканину. А потiм ранiшнє доливають до надою з учорашнього вечора i готують до заквашування, яке триває 24 години.

— Заквашену масу накладаємо у спецiальнi форми, дуже обережно, стараючись не розламувати, щоб добре стiкала сироватка, — показує Марiя Хом'як, дружина фермера, яка в усьому йому допомагає. — Цей процес триває кiлька годин, а потiм, коли сироватка уже стекла, ми солимо сири".

Усi форми уже заповненi: i круглi, i подовгуватi, i зовсiм невеличкi, схожi на пасочки. Коли сири витягають з форм, то несуть до сусiдньої кiмнати, де завдяки вологостi та температурi вони доходять до бажаного смаку. А на деяких з'являється плiснява - зелена, сiра, синя. Фермер-сировар показує на великi сири, якi лежать на горiшнiх полицях, - їх, каже, витримують пiвроку. А двiчi на тиждень миють сироваткою з сiллю.

А ось сири, якi стоять нижче, витримують усього десять днiв.

—А цей сир зроблений за моїм новим рецептом, — показує Бернар на заповнену форму, у якiй сир має червонуватий колiр. — Я придумав новий вид: козячий сир до пива. Вiн матиме гоструватий смак, адже тут є спецiї".

До слова, коштують сири Бернара Вiллема в середньому 150 гривень за кiлограм. Роблять їх на замовлення для магазинiв, супермаркетiв, ресторанiв. Частенько до ферми приїжджає мати спiвачки Руслани, яка купує тут сири для своєї доньки-гурманки.

—Зовсiм скоро ми закiнчимо тут будiвництво дегустацiйного залу, — показує фермер на велике примiщення. — Ось тут буде вiкно, крiзь яке усi нашi гостi зможуть спостерiгати за тим, як робиться сир, а також куштувати свiженький продукт.

Корови ночують просто неба

Поки дегустацiйний зал ще добудовують, сiм'я Вiллемiв запрошує до обiду на кухнi. На столi рiзнi сири: маринованi, гострi, солодкi. У склянках свiже молоко.

Бернар Вiллем та його дружина-українка дiляться своїм планами.

—Ось там у нас є ще одне пасовище, — показує Бернар. — На ньому зараз випасаємо корiв. Маємо вже 28 голiв. Це корови на м'ясо. У майбутньому запланував iмпортувати до України бикiв. Такого тут ще нiхто не робить.

Корови пасуться цiлодобово - i корми, i вода у них не за графiком, а тодi, коли заманеться. I ночують вони просто неба - на пасовищi аж до зими. У Бельгiї, каже Бернар, така практика поширена. I ще одна новацiя на фермi - за коровами нiхто не наглядає. Нема потреби.

—Пасовище огороджено дротами, якi мають невеликий заряд, — каже Марiя Хом'як. — Коли корова наближається до них, то її легенько щипає за нiс. Бiльше тварини не пiдходять туди".

Фермери кажуть, що в цю систему теж нiхто не вiрив. Поетапно Бернар Вiллем втiлює тут i свiй новий проект iмпорту бикiв - хоч, зiзнається, у нього чимало недоброзичливцiв. "Мiсцева влада не пiдтримує нас, чиновники умiють хiба що хизуватись нашим господарством, коли приїжджають мiнiстри, - зiтхає фермер. - Та й селяни нас цураються. Дехто навiть навмисне палить сiно, аби нам не продавати".

Бернар не ображається нi на кого i впевнений, що труднощами якось впорається. Вiн лише каже, що хотiв би, аби українцi не лише заздрили чиїмсь успiхам, а бiльше вiрили у себе i у свої сили. Так, як чотири роки тому вiн повiрив в Україну.

Юлiя КУРIЙ

www.expres.ua