У мальовничих селах на околицях Судової Вишні, що на Львівщині, подружжя Віллемів добре знають: «Якщо вам до козячої ферми, то вам туди». Українка Марія та франкофонний бельгієць Бернар Віллем є справжніми українськими фермерами. Одними з небагатьох, хто не представляє прихований капітал. Це подружжя любить тварин і вміє з ними поратись «за останнім словом науки». На відміну від українських тваринників, вони елегантно вбрані. Такі собі європейці у безкраїх українських чорноземах...

— Я походжу з місцевості, де селяни мали пару голів худоби і трішки землі, — розповідає «УМ» Бернар. — Вони змушені всьому давати раду самі — навіть без газу. У нас топили вугіллям. У вас же тут — справжня Аргентина! Вода, земля, ліс, люди.

В Україну Віллем приїхав у буремних 90–х, вірячи, що всі перешкоди йому вдасться подолати завдяки непоганим знанням сучасного європейського тваринництва.

Працював представником різних компаній в Україні, впроваджуючи перспективні проекти, зокрема, гусячу печінку «фуа–гра». Крім цього недешевого продукту для гурманів, Бернар організував великий проект з крільництва на Черкащині — починаючи від генетики і закінчуючи обладнанням для кролячої ферми.

— Мої колишні партнери в Україні зараз відмовилися працювати навідріз. А я собі сказав — лишаюсь, я маю довести, що можу вистояти. І лишився, — без нотки іронії каже Бернар.

Найбільше ж бельгійський ентузіаст прагнув зайнятися відгодівлею великої рогатої худоби й овець.

— Мені ніхто в Україні не вірив, коли я намагався пояснити, що можна правильно і добре вести подібний бізнес. Я казав, що вирощення яловичини і баранини в Україні для внутрішнього ринку і на експорт може бути дуже прибутковим. Сюди імпортують баранину з Нової Зеландії, а яловичину — переважно з Аргентини. Це ж нонсенс!

Бернар зробив суто бізнесові прикидки і отримав дуже резонансні висновки.

— Дефіцит справжнього коров’ячого молока, баранини та яловичини в Україні є нонсенсом! Коли я побачив, як купують новозеландську баранину по 179 гривень у ваших супермаркетах, я, повірте, був вражений.

«Приземлившись» в околицях Судової Вишні, подружжя Віллемів купило в сусідів–селян телят і почало відгодовувати. Зараз їх уже — 26. Взимку їх підгодовують, влітку ж вони пасуться самі, а контролює їх — електропастух. Результати вразили всіх, у першу чергу, самих селян: звичайні «бідові» людські телята неабияк «вимахали»!

— А весь секрет у тому, що їх ніхто не ганяє туди–сюди до стайні і не знущається, — ділиться секретом дружина бельгійського першопрохідця Марія. — І ночують вони аж до зими, як у Бельгії, — на пасовищі. У це ніхто не вірив. Місцеві були певні: електропастух не допоможе, бо телята повтікають або їх покрадуть. Найбільше ж шокувало Віллемів при знайомстві з українськими реаліями старе, ще колгоспне, ставлення до тварин — матюкатися, плювати, кидати недопалки. Щоправда, до масштабного «телячого» проекту ще далеко — поголів’я має бути щонайменше у тисячу голів.

Тож тим часом Бернар і Марія взялися за реалізацію проекту «кози». Спочатку довелося долати безліч перешкод — не було навіть можливості завезти чистопорідних кіз із Франції — на це була ветеринарна заборона з боку України. Та Бернар настільки захопився ідеєю, що почав збирати звичайних кіз.

— На вихідні виїжджали за межі міста і шукали, де яка коза пасеться, зупинялися, шукали бабусю–власницю, брали контактний телефон. Оголошення клеїли на магазинах. І так назбирали стадо кіз у 200 голів, — розповідають україно–бельгійські фермери.

Потім у супермаркеті Бернар побачив козячий сир по 185 гривень за кілограм i вирішив попрацювати на продукування сиру.

— Бернар любить спагеті з соусом болонєз і сиром, — сміється Марія. — А добрий сир, не повірите, в Україні купити важко. Наприклад, у 2002 році пармезан мало де завозили. Ми домовилися з однією бабусею, щоб вона привозила нам 14 літрів молока, і ми самотужки з нього робили для себе сир. Італійський товариш Бернара підказав, що і як ліпше робити, тож сир у нас виходив цілком пристойним.

Зараз на фермі родини Віллемів аж 600 кіз — веселих і доглянутих.

УМ. № 148 від 12.08.10

Ферма з'явилася в селі Дмитровичі Мостиського району після того, як міжнародна подружня пара - українка Марія Хом'як і бельгієць Бернар Віллем вирішили вирощувати кіз і продавати сир з їх молока, виготовлений за традиційними французькими технологіями.

А починалося все зі знайомства з майбутнім чоловіком-бельгійцем, який приїхав в Україну відкривати свою фірму. Пані Марія, за освітою філолог, була на переговорах перекладачкою. Офіційні відносини закінчилися шлюбом і спільним підприємством. Тепер подружжя разом працюють і виховують чотирирічну доньку Еліз.

- Ми організували нашу ферму в колишніх колгоспних тваринницьких приміщеннях - розповідає Марія. - Тепер там живуть 560 наших козочек, а продуктивних з них тільки двохсотий Є ще й три десятка телят. І за всім ці господарством догляд потрібен хороший.

Господарі постаралися забезпечити своїм вихованцям всі необхідні умови, а головне - гуманний підхід, щоб їх кізоньки були просто щасливими.

- На нашій фермі не дозволяємо палити, лаятися - каже Марія. - У тварин, як і у людей, повинно бути не тільки хороше самопочуття, але і настрій. А коли наші вихованці нагодовані, містяться в хороших умовах і з ними поводяться ласкаво і з любов'ю, то й віддача від них набагато більше, ніж коли все навпаки.

Бернар і Марія завжди обов'язково гладять тварин, розмовляють з ними, ніколи не кричать, так що кози завжди спокійні і адекватні. Все-таки вони належать до «артистичних» тварин і до них потрібен особливий підхід, вважають господарі.

Весь день, за словами Марії Василівни, тварини пасуться в лузі, вживають екологічно чисту травичку, яблучний макух, п'ють чисту воду, тому і молоко дають жирне, густе, без всяких неприємних запахів. А оскільки молока багато, подружжя для його переробки відкрили сирний цех, де виробляють козячий сир. На львівському ринку він користується попитом і продають його в найпрестижніших магазинах по 150 гривень за кілограм.

КП в Украині. № 225 від 07.10.10