Чого і скільки садити? Це найважче питання для дрібних українських фермерів. Вони не мають маркетингових відділів, які б робили прогноз потреб ринку та цін. З ними не хочуть працювати торгові мережі, бо зручніше мати одного потужного постачальника, ніж кілька дрібних. Їм дорожче обходяться добрива чи корми, бо вони закуповують їх у відносно невеликих обсягах.

В Україні, як і будь-де інде, дрібні виробники не можуть конкурувати з великими корпораціями і поступово вимирають. А як тільки у нас запрацює ринок землі, усі ласі ділянки опиняться у власності кількох агрохолдингів. Здавалося б, а що у цьому поганого? Яка нам, пересічним споживачам, різниця, кому належать поля? Головне, аби вони не пустували. Та, виявляється, розпродаж землі може обернутись величезною соціальною проблемою. Адже селяни опиняються і без землі, і без роботи. У цьому вже переконались у Румунії.

«Коли у Румунію прийшли великі аграрні компанії, усі сподівались, що вони піднімуть сільське господарство. Але вони почали сіяти в основному пшеницю та ріпак, який є дуже прибутковою культурою. Таким чином Румунія, яка є другою у Європі за площею сільськогосподарських земель, почала імпортувати практично усі продукти. У наших супермаркетах здебільшого іспанські та грецькі овочі. Я, звичайно, не маю нічого проти іспанських помідорів, але я хочу їсти румунські», - каже представник громадської організації CRIES пані Рамона. Аби допомогти місцевим фермерам, тут започаткували спеціальний проект ASAT. Один зі способів, яким можна зберегти дрібних фермерів, - дати їм можливість продавати свою продукцію. Замість шукати якісь гранти чи вибивати урядову допомогу на підтримку села, у Тімішоарі пішли іншим шляхом. Громадська організація поставила собі за мету звести покупця і продавця. І їм це вдалося. Суть проекту проста. Є фермер, який має землю і хоче на ній працювати. І є споживачі, які хочуть мати свіжі продукти з городу. Їх зводять докупи, і ще з осені люди формують список, скільки і які продукти вони могли б купувати. Виходячи з цього переліку, селянин рахує, скільки йому треба витратити, аби усе це виростити, додаючи до витрат також винагороду за свою роботу. Частину грошей люди сплачують авансом, решту – щомісяця. Таким чином фермер не хвилюється, чи зможе продати свою продукцію, а споживачі знають, що отримають продукти без «хімії».

«Я теж є учасником такого проекту. Наш фермер обслуговує 50 сімей. За роботу він та його дружина отримують приблизно 400 євро на місяць. Це середня зарплата у Румунії. Минулої осені я заплатила приблизно 350 євро авансу, а тепер плачу невеликі суми. За це щотижня отримую кошик свіжих продуктів. Виходить не дорожче, ніж якби я ці овочі купувала у супермаркеті. Хоча річ не лише у ціні. Мені приємно знати, що завдяки нашим внескам ми допомагаємо людям. Ми даємо їм роботу, завдяки якій наш фермер зміг послати дитину вчитися. Та й їсти продукти, вирощені людьми, яких ти знаєш, приємніше. Важливо також те, що усі сімї, які мають угоду з фермером, за бажання можуть поїхати до нього, аби допомогти на городі чи просто провести вікенд, - каже Рамона, яка сама бере участь у проекті. - Можливо, ці овочі не завжди такі гарні, як ті, до яких ми звикли у супермаркеті, але якщо лишити на сонці помідор від фермера, він за кілька днів зіпсується, а іспанський стоятиме і два тижні. Продукція нашого фермера не має сертифіката органічної, але ми знаємо, як це вирощують, і що там лише тваринні добрива. Так само знаємо, що овочі збирають і пакують за день до того, як везти в місто, а скільки вони лежать у супермаркеті?».

Однією з умов такої співпраці є те, що покупці розділяють усі ризики з фермером. Якщо урожай гірший, ніж очікували, люди отримують менше продуктів, якщо надто великий – більше. Продавати надлишки продуктів не учасникам проекту фермер не має права. Тому, як каже жінка, трапляється, що вона навіть роздає свіжі овочі родичам та сусідам.

Таким чином учасники проекту частково вирішують проблему безробіття на селі, адже, виконуючи звичну їм роботу, отримують стабільний заробіток.

Коментар

Валерій Демковський,заступник голови Асоціації фермерів Волині

Якби мені сказали, чого і скільки садити, та ще й дали аванс, я б міг суттєво розширити виробництво. Я займаюсь фермерством уже двадцять років, і періодично виникають ситуації, коли нема куди збувати продукцію. От і зараз у мене склади завалені овочами, які пі¬дуть на утилізацію. В Україні вирощують у два-три рази більше продуктів, ніж можуть з’їсти. Умов для зберігання немає, тому багато урожаю втрачається. Ми просто переводимо продукти. Румунська схема цікава, але у нас вона, на жаль, не працюватиме. Українці не вміють об’єднуватись. Я й фермерам завжди кажу, що ми маємо об’єднуватись, координувати свою роботу, аби вижити. Але не виходить. Кожен вважає, якщо йому пропонують об’єднатись – хочуть його надурити.

Зіновія ВОРОНОВИЧ ,Тімішоара, Румунія

На фото: Фермер, який «годує» 50 сімей, заробляє 400 євро на місяць.